Ти ніколи не була однією з тих,
від яких не зав’язує груди фантомний тиск,
І повсюдно, як голос який не стих
провертає один і той самий мотив.
Не такий бо, як він. Не лише імена.
Як коньяк, бо вода не на користь смаку,
розбавляючи втрати властивих ознак
ми все ж різні, як люди на колір і запах.
Ми порізані в профіль для різних картин,
ми сповідуєм віри відмінні, хоч кожен з нас син.
І шукаємо різних у світі глибин.
І у вічності місце для когось не ти.
Ти не маєш найменшого шансу на вибір.
На гачок потрапляє рандомна риба.
Але витягши блище її на сушу
маєш право пустити не рідну душу.
Маєш владу дивитись в дзеркальну луску.
Маєш ваду любити тремтіння пульсу.
Маєш страх не впіймати більше таку,
але страх, як якір для твого курсу.
Я не тисну на пульт, не тримаю ціль.
Часом час, як лік додає лиш біль.
і ламає спокій і так крихкий
і лишається докір в словах гіркий.
Ти забула, що перше мірило — ти,
поки з твоїх крапок стирчать хвости
і закладки зчитані вже до дир,
між рядками пастка з втрачанням сил.
Бо ти ніколи не була однією з тих,
від яких не зав’язує груди фантомний тиск.
Це минуле точить тебе як глист.
Наче чудо творить від змаху кисть.
І повсюдно, як голос який не стих,
весь у пошуках нових і нових міст.
Твоя постать чиста, як білий лист
затушована чорним ховає зміст.
І немає сенсу чекати мерців,
не вертається човен у порт без купців.
І суб’єктість в бажанні вернути минуле,
до віска, як приставлене дуло.
Це так не працює. Візьми і змирись.
Бийся за себе, тобто проснись.
Бо взяті концепти з слабкої позиції
цикли ганебності і це не скінчиться.
Ти ж ніколи не була однією з тих,
від яких не зав’язує груди фантомний тиск.
Ти забула, що перше мірило — ти,
відпускаючи сни.
