Öбрази —
врослі скелі гостріями в середину.
Поміж ребрами спогåдів.
Поміж венами нервів.
Öбрази — скам’янілі прозорі істоти,
що кличуть до себе, як боги
на вістрі смерті.
Дух освітлює плоть.
Ім’я — світло від світла.
Тіні — строки поеми театру творінь.
Проектується в точку тіло
і стає невагомою лінія хроносу,
за дверима шкіри,
понад відліком.
Розлетілися смисли, в вічному сяйві півночі,
я дивився як падає місяць у космосі ночі
розбиваючись в лезах прозорого моря снів.
І мені, вочевидь, розвиднілося
хто я і чого я хочу,
як мене розбудив спів жайворонка.
Як часто ми взаємодіючи з суб’єктністю насправді взаємодіємо з самими собою? З образом схованим в закутках нашої незнайомої душі. Як на торг з дияволом прекрасний лот. Божевілля задля втілення назавжди загубленого. Вільним від бога бути можна, але от чи можна бути вільним від самого себе? Я маю на це роздум, роздум про смирення, як про прийняття форми. Думати про це, як задачу, то все аж надто просто — дивись вухами, слухати очима, вдихати язиком, смакувати вдихом, торкатись гіпофізом… — здається, у мене все.
