Я є
у вузькій щілині очей, які щойно розплющив.
Мить, як прогалина входу,
крізь снів і фантазій,
в реальність.
Ввійшов.
Був палаючий кущ
якого вогонь лизав язиком.
Був підйом і спуск
по відчутому повз
полів не дозволеного
самому собі.
Крутилося колесо
мелячи схоплені страхом жорна.
Вісь планети змінила уклон.
Вглиб вдивляється дальність
у мене
як в гущу життів,
які між собою
в законі сполучних посудин —
унісон сурм людей
і я кожен із них у кожному з їхніх імен
невидимий ворог і друг.
Колапсує момент.
Хто я?
Той хто я тут, що прямує.
Вийшов в сує у пульс
між люті й любові,
з плоті і крові
— дух у тіла своєму домі,
у волі моєї долі, що вільна від розуму тіла
і в мене є ціла вічність для роздумів.
Загублені ноти. Які ми шукаємо серед снів у образах. З домішками еротики, екзотики і езотерики. Ми вподобуєм співи Сирен Америки. Але ми хочемо іншого. В залах пам’яті спогадів залишкового коду душі із гіпотетичних життів.
