Вихололи води, відмерзли тіла.
Перші на вітрі сльози.
Весна.
Ми підкорили природу своєї подоби.
Нас наповняють соки цвітіння чуттів.
Час, відпускаючи спогади,
взлетів
в небозвід мрій, як сокіл,
що дивиться в ціль,
а попіл сухої трави віється вітром.
Ми граєм обоє одним і тим самим світом.
По-різному,
але однаково по-дбайливому.
Ми граєм обоє одим і тим самим тілом,
повітрям, світлом, сли́ною.
Ходи в судоми тлінного мого тла.
Іскри в очах, потріскування палаючого язика.
Весна.
Мене часто приймають за неспостережливого. Ніби я пропускаю важливу деталь. Вся розгадка все ж проста: важливі деталі у мене лежать в іншому місці, але я віддаю переваги їх не брати до уваги.
— Коли ми будемо виходити звідси, глянь, на стіні красується символ Короля?
— і-і-і?
— А я, натомість, не приймаю до уваги скільки я заплатив за обід.
