У долонях до пальців тече ріка,
між обруччя перстнів в мудрах моста
уроборосу схрещень сентенцій, як тьма
не прогріта осяяням сенсів.
Так, по лінії серця її глибина,
невідомість, що вводить в морок тілá,
мов на чорній, як космос поверхні — вона
непідвладна тверді, щоб вийти з човна.
Хто стрибнé в її бездну не знаючи дна,
в невагомість небесну, зірвавшись з лиця
її, в пекло для зустрічі з власною смертю
і побачить принцесу в земному сюжеті?
По венах її протікає Ніл,
що тисячі років є атласом зір,
є місцем народження дивних образів,
є мірою фокусу способів погляду.
В ній сплять ще не вивержені вулкани.
В честь її пришестя зруйновані храми.
Наче дивиться в воду, а тече між світами
і ховає природу зливаючись з снами.
Скажу тільки, що кожен шлях залежить не стільки від проводжаючих, як пролягає на магії чекаючих, достатньо просто дозволити собі перестати гребти веслами і сам опинешся там де ти маєш бути, саме тоді коли це необхідно.
