Є середа,
яку я не можу вважати догмою.
Я на палубі снів, де реальність за бортом,
пересадки в четвер.
Море.
Я стер себе з берегу хроносу
і, з подивом, не помер.
На межі смерті
життя, наче
шведський стіл:
кров і тіло, а
винести з нього можеш, лише північ.
Я плив кораблем по Балтійському морю. Понад товщу води. Попід купола неба. Я сидів у теплій каюті користуючись інтернетом, душем, їжею та іншими принадами епохи. Піді мною і наді мною жива жорстока реальність, те що готове знищити мою людську подобу вмить, забери у мене надбання цивілізації — дійсність. Дійсність, яка створена бажанням жінки і любов’ю чоловіка у війні з реальністю в якої кожен день відбиваючи на полі світу все більше і більше простору і часу, для життя.
