Пів на восьму —
розділена на до і після
оберту. Я з подивом спинивсь на чорному
в рулетці спогадів, що вбрались в сукню.
О, скільки здогадів, що шредінгеровий
кіт вмістив би сутність в форму,
але ні пари з уст твоїх і я б не зміг й
ціною власної душі,
і навіть більше – перших літер,
явити світу вірш в твоєму голосі. Повір.
Якщо б не тінь спокуси, тій якій я молюся,
і вітер моїх роздумів, якому я здаюся
маяком, куди снуються літери до слів.
Літери розсипаються, як цукор, їх приємно ласувати і тануть вони в словах, як солод на язику, безслідно. Якщо подрібнити час, простір, сюжет і спогади на найменш неділимі шматочки, а потім все це добряче змішати, приправивши декораціями пори року у її погоді, можливо, рекомендаціями домінуючої планети, яка перебуває в істотному сузір’ї, що відбиваючи вібраціями космічного пилу у наших тілах, бродить настроєм. Вартує також додати відстороненої радості, до смаку. Ось він. Рецепт щастя. Ласувати треба повільно, немов японці, маленькими шматочками довго розжовуючи, запиваючи сонцем, небом, вином, музикою, танцем…
