Портрет, що написаний художником, який не має очей

Екзистенція з метафоричного віскі і блиску, що безсмислово вистрелена в виски від уваги тиску інших, а не тих, що близькі за духом

Ти чіпаєш когось за живе
ніколи,
в тому ніжному, що легке
і коле.
Світло падає і сіє тепло,
але крізь лінзи вигину
концентрує пучок,
що випалює шкіру.
Я в тебе вірую,
але чому
ти собі не віриш,
чи бо
вісь тримає твоє нутро
в угоду відбитку тіні,
твоє тіло не контур для втіх інших,
того
ко‌ло це те ж, що й кут.
Ба, більше…
Деревам не треба доводу, що ти є тут.

Тож будь, серед інших собою…