Аплодує безрука публіка
німому оратору,
що читає феномен доби.
Де ти? Без тебе глухо.
Цей світець з’їхав з глузду надовго:
їхні звуки лежать в одній ноті,
їхній бог повелитель мух.
Мені снилась музика,
я немовби був знову в утробі.
Ми немовби удвох були в собі.
І мені здалося, що в цьому Нічого
розгортається світ, мов пуп’ях,
а дорога додому тримає нас вкупі —
поки ми як пройдисвіти зриваємо спілі плоди на склоні часу.
Наші бажання пластичні до форми данності в настрої під камертон епохи.
Ми боги на безлюдному острові.
Наші сліди не вміють читати його обитателі.
Ми маєм надати всьому імена,
бо це наш час, нам належить спожити його сповна.
Наша вина, це обернутий спадок, що лишимо після себе.
Всіх не врятує ковчег і небо вглядається в небо у наших очах.
Нас чекає подорож по островах життя,
їх незліченнна вічність.
Інколи, ми як належить пройдисвітам, зустрічаємось у тавернах портів
і в тисняві поглядів на собі дивом дивуємо з цих карнавальних вбрань,
так говоримо ми — мовчанням розповідей,
обмінюючись зорями у очах
у одному потоці любові, Бога, називаючи це хто як хоче,
поки знов не народимось втіленням нового Я.
— Ты мне иногда напоминаешь вечность. Будто это она говорит твоим, чуть приглушённым, межзвёздным туманом, голосом, — сказала вона.
— Для тебе не буде несподіванкою якщо я розгорну перед тобою сюжет, де за останній час я багато переносив енергії з одних людей на інших, з одного стану в інший. Але не можу перенести з тебе на когось розуміння. Там, на тобі є багато всілякого мені себе, — сказав їй я.
— С энергетическими коктейлями проще. А вот если добавить капельку ментала…
— Коли ти говориш про ментальність, от при всій природності менталу, як такого, для людини. То людині звички до нього заходити аблолютно немає. Радше є звичка це сприймати, як те куди не треба йти — натяк страху. Насильно туди не заженеш, тому, що опір є дуже сильним, і не покличеш, тому, що людині там дуже страшно. Це той самий прохід крізь вушко голки, яким не всім осилити прижиттєво.
— Ты как всегда филигранно точен) Да, ушко иголки. Оно – вот оно, рядом, но многие никаким способом не могут его даже просто увидеть. И часто не верят тем, кто говорит – да вот же проход, посмотри. Я рада, что ты есть)
— В в ментальній таверні)
— Я помню паб на берегу океана)
— Наче був все життя, Чайок, саме п’ю)
— А я кофей)
…
