Я люблю тебе від Каїна аж до Авеля.
Люблю людську подобу, яку вирізаю з себе середною:
хвильова енергія, звуком і спазмом м’язів,
невиліковна любов, те як впізнаєш себе і мені про себе розкажеш —
те як ростеш з мене з поміж ребер,
те як з-під сховища отвір тригранний портал
предо мною як образ, живот —
дзеркальний, як стан
в мене входиш і з мене виходиш
і я не сам я божий.
Любов має безліч очей,
полюбити себе дивлячись собі в очі, ким би і хто б ти не була,
відчуваючи надприродній дотик:
я не попіл і це не сон,
це струна, яка безперестанно вібрує.
Я знаю, що ти мене чуєш в тій самій ноті
я передати не можу нічого.
Я божеволію, воліючи бога, який відпустив нас на волю.
З тобою добре як з собою
ми у одному полі
люблю себе у твоєму погляді.
Наші тіла — фантоми, ми вдома,
поглянь на свою домівку, янголе.
Томас Вулф.
… потім почалась партія спазмами у м’язах з-під правого крила, і з-під лівого крила у напрямку сонячного сплетіння — активувався трикутник, чи не масонський з оком, як символ Святого Духа. З мене вийшов образ, жінки, яка дивилась на мене. Я побачив її очима себе ззовні. Вглядався в свої емоції на лиці який не має. І вилетів нею вгору, над дахом, до місяця з розплющеними очима, це був наче танець про тіло, яке неістотне, бо цінне.
